Синдром привідної петлі
Синдром привідної петлі розвивається після резекції шлунка по Більрот-ІІ у деяких оперованих хворих.
У дванадцятипалу кишку в здорової людини за добу виливається близько 3 л соків з підшлункової залози, печінки й залоз слизової кишечнику. Правильний і своєчасний дренаж дванадцятипалої кишки після резекції шлунка по Бильрот-II можливий лише за умови встановлення точної відповідності між руховою функцією кукси шлунка й дванадцятипалою кишкою, привідної і відвідної петель, з одного боку, і кількістю поступаючих у дванадцятипалу кишку травних соків – з іншої.
Клінічно він проявляється нудотою, гіркотою в роті, наростаючим почуттям важкості в підложечній ділянці, більше праворуч, відрижкою. Клінічна картина швидко наростає після прийому молока або жирної їжі, при цьому виникає сильна блювота з домішкою жовчі або без неї, після якої наступає значне полегшення. У важких випадках блювота носить виснажливий характер, порушується переварювання й засвоєння їжі, у калі міститься значна кількість неперетравленого жиру й м’язових волокон, хворі поступово втрачають масу тіла й слабшають.
По важкості клінічного перебігу синдрому привідної петлі виділяють 4 ступеня.
1 ступінь – легкі розлади: зригування, блювота з жовчю (або без неї) 1-2 рази на місяць, частіше після прийому молока. Диспептичні порушення й больові відчуття майже не турбують, загальний стан задовільний, працездатність не порушена.
2 ступінь – середня важкість прояву захворювання. Блювота з жовчю виникає 2-3 рази в тиждень, об’єм блювотних мас досягає 200-300 мол. Виникненню блювоти передує поява відчуття повноти в правому підребер’ї й епігастрії після їжі, особливо після рідкої їжі й молока. Після блювоти наступає полегшення. Відзначається зниження працездатності й втрата маси тіла.
3 ступінь – важка. Блювота виникає майже щодня, обсяг блювотних мас досягає 400-500 мл і більше. Після їжі в пацієнта з’являється розпираючий біль у правому підребер’ї й підложечній ділянці. Для полегшення стану хворі викликають блювоту. Відзначається виснаження, значне зниження працездатності.
4 ступінь характеризується, крім вищевказаних ознак, різким розладом харчування й обміну речовин (безбілкові набряки, різке виснаження, гіпопротеїнемія, анемія), а також значними дистрофічними змінами паренхіматозних органів.
Важкість стану хворого визначається не тільки ступенем синдрому привідної петлі, але й наявністю інших пострезекційних патологічних синдромів, сукупністю змін інших органів травної системи й усього організму.
Про синдром привідної петлі можна говорити, якщо рефлюкс контрастної речовини досягає дуоденоєюнального кута. Короткочасне й незначне закидання контрастної суспензії в привідну петлю, не можна вважати таким синдромом. У синдромі привідної петлі, виділяють два симптомокомплекса: стаз і рефлюкс. Обидва стани характеризуються відрижкою або блювотою. Однак при рефлюксі в блювотних масах завжди є домішки їжі, а при стазі вони відсутні. Рентгенологічно при рефлюксі відзначається надходження контрастної маси в привідну петлю, а при стазі привідна петля контрастною речовиною не заповнюється.
Скупчення секрету у дванадцятипалій кишці й привідній петлі викликає збільшення тиску в жовчних ходах і вірсунговому протоку, тому що дуоденостаз створює перешкоду для вільного відтоку жовчі й панкреатичного соку в просвіт кишечнику. Це, у свою чергу, веде до вторинного панкреатиту й до гіпертензії жовчних шляхів. Причини синдрому привідної петлі ділять на механічні й функціональні.
До механічних (органічних) причин відносяться:
1) занадто довга привідна петля без браунівського анастомозу;
2) занадто коротка привідна петля, що у результаті додаткової фіксації до малої кривизни може створити перегин кишки;
3) рефлюкс частини їжі в привідну петлю, і далі у дванадцятипалу кишку, що викликає в ній дуоденостаз;
4) випадання слизуватої оболонки привідної петлі в шлунок або в відвідну петлю;
5) перекрути привідної петлі навколо своєї поздовжньої осі;
6) рубці, спайки, пухлина або виразковий стеноз привідної і відвідної петель;
7) антиперистальтичне розташування кишки для анастомозу.
Функціональный синдром привідної петлі, може бути викликаний:
1) спазмом привідної і відвідної петель або сфінктерів дванадцятипалої кишки;
2) порушенням нервової регуляції дванадцятипалої й тонкої кишок;
3) доопераційним дуоденостазом.
Більш реально розцінювати всі виникаючі в привідній петлі зміни як «органо-функціональні», при яких органічні зміни підсилюють і закріплюють функціональні.
Порівнюючи частоту виникнення синдрому привідної петлі, залежно від способу резекції шлунка, Р.Л. Березов, Я.М. Волошин, Dahlgren відзначили, що частіше він розвивається при способі Поліа-Рейхеля, ніж при резекції шлунка за Гофмейстером-Фінстерером, коли ці явища відзначалися лише у виняткових випадках і на короткий час, у чому автори бачили одну з переваг даного способу. Однак при технічних складностях, що виникають при резекції шлунка за Гофмейстером-Фінстером, синдром привідної петлі зустрічається чаше, ніж при резекції шлунка на довгій петлі із браунівським анастомозом, тому що останній відіграє розвантажувальну роль.
При лікуванні хворих із синдромом привідної петлі консервативні заходи малоефективні й зводяться, в основному, до загальзміцнювальної терапії (переливання крові й кровозамінників, внутрішньовенні ін’єкції розчинів глюкози з вітамінами, спазмолітичні препарати) і дієта. Консервативне лікування дає тимчасовий ефект. Тому при вираженому синдромі привідної петлі хворих варто оперувати.
Існує кілька видів оперативних втручань:
1) реконструктивна гастроєюнодуоденопластика, що може бути застосована при поєднанні післяопераційних ускладнень;
2) реконструктивна операція з У-образним анастомозом по Ру;
3) дуоденоєюноанастмоз;
4) ентероентсроанастомоз за Брауном;
5) переведення резекції шлунка по Бильрот II у Бильрот I.
Гостра непрохідність дванадцятипалої кишки й привідної петлі є порівняно рідким ускладненням після резекції шлунка. По збірній світовій статистиці частота цього ускладнення не перевищує 2%.
Інформацію про розташування нашої клініки і схему проїзду ви знайдете в розділі Контакти.
записатися на прийом
Необхідна консультація спеціаліста.